Правилами змагань в боксі дозволяється нанесення ударів рукавичкою в нижню щелепу, скроні, шию, область печінки, сонячного сплетення, серця. «Чистою» перемогою на ринзі вважається така перемога, коли один з боксерів виводить партнера з бою нокаутом. Нокаути і нокдауни викликають не тільки фізичну, але і нервово-психічну травму.

З усього різноманіття посттравматичних симптомів, що спостерігаються у спортсменів, слід виділити 4 клінічних варіанти посттравматичних розладів: 1-органічна симптоматика; 2 - вестибулярні порушення; 3 - вегетативно-судинні порушення; 4 - нервово-психічні порушення. Характерними ознаками для 1-ї групи є порушення функції черепних нервів, патологічні рефлекси, збліднення дисків зорових нервів, розширення вен або звуження артерій, підвищення внутрішньочерепного тиску. Вестибулярні порушення (2-а група) після черепно-мозкових травм виявляються під час клінічного обстеження, характеризуються порушенням статичної рівноваги (проба Ромберга). Спортсмени з ознаками розладу вестибулярної функції часто скаржаться на головні болі, запаморочення, підвищену стомлюваність. Судинні розлади (3-я група) чітко проявляються при несприятливих умовах (інтоксикація, інфекція, повторні травми, великі фізичні навантаження, акліматизація). Клінічно ці розлади проявляються у вигляді посттравматичних скарг на напади головного болю пульсуючого характеру, почуття припливу крові до голови, ознобу, підвищенням температури тіла. З нервово-психічних розладів після черепно-мозкових травм (4-а група) спостерігаються астенічний синдром (37,3%), травматична енцефалопатія (12,8%), травматична епілепсія (4,1%). У 7,9% спортсменів після закритої травми черепа відзначаються болі в області серця. На ЕКГ(електрокардіограмі) у частини з них мали місце порушення провідності.

Слід зазначити, що у спортсменів, які перенесли повторні черепно-мозкові травми, нерідко розвиваються захворювання внутрішніх органів (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, стенокардія, гіпертонічна хвороба, порушення жирового обміну тощо). Виникнення різних соматичних захворювань у молодих тренованих людей, які перенесли струс головного мозку, мабуть, пов'язане з ураженням і порушенням функцій ядер гіпоталамуса. Існує можливість виникнення після закритих травм головного мозку тих чи інших симптомів його органічного ураження, порушень психіки, посттравматичних гематом і навіть смертельних випадків. Клінічна картина віддалених наслідків черепно-мозкових травм у боксерів має свої особливості. Зазвичай боксери, які провели на рингу не менше 5-и років, починають скаржитися на нездужання, яке починається з почуття слабкості, головним чином в ногах. Надалі у них нерідко поступово розвивається синдром посттравматичної енцефалопатії. Це захворювання ще називають боксерською хворобою.

Розрізняють 3 стадії розвитку хвороби. Після численних ударів по голові, іноді нокдаунів та нокаутів з усіма ознаками струсу головного мозку, боротьба на рингу для боксера стає все важчою, сила удару зменшується, техніка оборони і нападу стає примітивною. Настає I стадія хвороби, що характеризується порушенням психічної діяльності, поступово змінюється характер, з'являються зазнайство, почуття зверхності (мегаломанія), легкі рухові розлади. У II стадії відбувається посилення психічних розладів. Боксер стає зарозумілим, запальним, образливим, підозрілим. Більш чітко виявляються порушення рухової координації. Під час ходьби він розставляє прямі ноги в сторони (жорстка хода). Відзначаються порушення мови, неточне проголошення голосних звуків. У III стадії боксер вже не може брати участь у змаганнях, так як з'являються виражені порушення пам'яті, особливо на поточні події. Боксер частіше пасивний, іноді балакучий, характерна швидка зміна активності меланхолійним станом, знижується інтелект, чітко виражені явища дизартрії - монотонна, млява мова з носовою вимовою. Скаржиться на головні болі, запаморочення, сонливість, м'язова сила збережена, статевий потяг знижений. Вважають, що хронічні прогресуючі захворювання нервової системи у боксерів клінічно проявляються через багато років після припинення занять боксом і залежать від тканинного процесу, що веде до паркінсонізму. Стійка, клінічно виражена неврологічна картина у боксерів пов'язана з утворенням рубцевих змін в мозковій тканині і оболонках. Вивчались мікротравми у боксерів. У більшості випадків, незначні мікротравми головного мозку не діагностуються клінічними методами і добре видні тільки при гістологічному дослідженні. Численні внутрішньомозкові крововиливи при повторних ударах в голову мають мікроскопічні розміри. Неврологічні і психічні симптоми, що розвиваються внаслідок хронічного впливу мікротравми, виявляються на пізній стадії захворювання.

Відзначається позитивний зв’язок між кількістю проведених боксером боїв, тривалістю його спортивної кар'єри і розвитком неврологічних та психічних симптомів. Не менш небезпечні віддалені наслідки повторних травматизацій головного мозку, кумулятивної дії ударів по голові, тобто накопичення наслідків систематичних несильних ударів в голову, які боксери отримують на тренуваннях і особливо на змаганнях. Вважається, що пошкодження головного мозку при заняттях боксом завжди одні й ті ж і розвиваються з експериментальною точністю. Це можна пояснити тим, що при навчанні боксерів головне завдання тренера - навчити учня наносити удари в різних варіантах. Цих варіантів у боксерській практиці розроблено кілька-прямий удар в голову і тулуб, боковий у голову, удари знизу в голову і тулуб з близької, середньої та дальньої дистанції. Динамічна сила нанесення удару величезна (5 - 8 кН). Що ж до нокауту, то механізм його дуже складний. Існують 2 основні трактування механізму нокауту: нокаут в результаті прямого удару в голову, тобто струс головного мозку, і нокаут внаслідок рефлекторних механізмів. Під час удару в голову може бути пряма і непряма травма головного мозку. Кінетична енергія переноситься з місця удару на череп, потім на спинномозкову рідину і головний мозок, який рухається в напрямку від джерела удару.

Найбільш небезпечним є прямий удар в нижню щелепу, так як при цьому виникають велике прискорення і великий обсяг руху голови. Нижня щелепа при цьому ударі робить рух в напрямку основи черепа, що допомагає викликати безпосереднє ушкодження середньої мозкової артерії. При ударі в щелепу виникає обертальний рух голови навколо осі, яка завдяки І шийному хребцеві рухлива. При цьому русі голова сильно відкидається назад. При раптовому гальмуванні руху голови (при падінні) головний мозок за інерцією продовжує рух, внаслідок цього ударяється об потиличну кістку і стискається в області великого потиличного отвору. Одночасно в лобовій області збільшується простір між мозком і твердою мозковою оболонкою, поверхневі вени натягуються, а іноді і надриваються-виникає субдуральна кровотеча. У задній черепній ямці створюється обертальний рух мозочка і стовбура, в результаті чого стовбур мозку притискається до основи черепа і також може бути пошкоджений. Спинномозкова рідина (ліквор) в шлуночках і цистернах має при цьому ударі схожий з мозком напрямок руху. Лікворна хвиля вдаряється об стінки шлуночків і викликає травматизацію важливих вегетативних центрів мозку.

Удар по потилиці доводиться спостерігати у випадках грубого порушення правил ведення бою, коли один з боксерів завдає заборонений удар в ділянку потилиці або коли при ударі в лоб або в нижню щелепу боксер падає назад потилицею на канати рингу. Таке падіння аналогічне сильному удару по потилиці. Голова спортсмена під час падіння на канат сильно відкидається вперед, мозочок і спинномозкова рідина чинять тиск вгору на стовбур мозку. Під час падіння на потилицю при нокауті (удар об підлогу рингу) мозок стискається в області великого потиличного отвору і відбувається забій мозочка в потиличну кістку. При цьому верхні мозкові вени натягуються, іноді рвуться - виникає субдуральна кровотеча.

Крім факторів, які мають місце при безпосередньому ударі в голову, при нокауті грають роль ще ряд рефлекторних механізмів. Втрата свідомості під час бою виникає при сильних ударах в область шиї , сонячне сплетення , область печінки і серця. Під час удару в сонячне сплетення, особливо коли розслаблені м'язи живота, часто настає шок від притиснення нервового сплетення до хребта. Під час розгляду механізмів ушкодження центральної нервової системи у боксерів стає очевидним, що тільки частина цих пошкоджень може бути пом'якшена за рахунок застосованих боксерами засобів захисту, які можуть тільки знизити силу удару, уповільнити прискорення руху кулака, але не можуть усунути пошкодження центральної нервової системи під час прямого удару в голову. Разом з тим кожен боксер за час своєї спортивної діяльності на тренуваннях і змаганнях отримує велику кількість ударів в голову. Не можна забувати також, що окістя кісток склепіння черепа насичене різними нервовими закінченнями і являє собою густе рецепторне поле. Дослідження, що існує прямий зв'язок між нервами окістя черепа і нервами твердої мозкової оболонки. Тому при ударі в голову не виключається і цей механізм патологічного впливу на оболонки головного мозку. Невипадково останнім часом на рингу використовуються захисні шоломи. Під час занять боксом, крім пошкоджень головного мозку, мають місце також пошкодження очей, вух, внутрішніх органів кісток лицьового черепа, кистей, суглобів рук. Спостерігався після нокауту параліч акомодацій м'язів ока. Офтальмологічне обстеження боксера треба проводити не рідше ніж один раз на 6 міс. Однією з причин, що знижують захисні реакції боксерів, є «сгонка ваги», що застосовується для того, щоб опинитися в певній ваговій категорії. Після «сгонки ваги» боксери частіше отримують удари в голову, нокдауни, нокаути. Всі особи із закритими черепно-мозковими травмами повинні лікуватися в стаціонарі. Це визначається тим, що навіть найлегша травма головного мозку може ускладнитися внутрішньочерепним крововиливом. На сьогоднішній день одним з найсучасніших методів діагностики внутрішньочерепних крововиливів є КТ (комп’ютерна томографія).

За даними у 91,3% спортсменів травми головного мозку супроводжуються втратою свідомості від 3-10 хвилин до декількох годин. Окремі футболісти після струсу мозку легкого ступеня не виходили з гри і продовжували «грати» в напівнепритомному стані, автоматично, з типовою картиною амнезії. При струсі головного мозку легкого ступеня термін госпіталізації становить не менше 14 днів, середнього - 3-4 тижні, важкого - не менше 2 місяців. Середня тривалість постільного режиму при струсі легкого ступеня-10, середнього - 18, важкого-30 днів. При струсі легкого ступеня допуск до спеціальних тренувань можливий не раніше ніж через 4 - 5 тижнів після виписки зі стаціонару, а участь у змаганнях - через 1,5 місяця при повному клінічному одужанні. При струсі мозку середнього ступеня після стаціонарного лікування спеціальні тренування можна дозволяти не раніше ніж через 2 місяці при повному клінічному одужанні. Наявність об'єктивних патологічних даних, виявлених при неврологічному, офтальмологічному і кардіологічному обстеженнях (ністагм, порушення конвергенції, розширення вен очного дна, зміни ЕКГ тощо) навіть при відсутності скарг служить протипоказанням до спеціальних тренувань. При струсі мозку важкого ступеня питання про продовження занять даним видом спорту можна вирішувати не раніше 3-місячного терміну після виписки із стаціонару. Для боксерів всі зазначені терміни значно подовжуються. У медичному розділі правил змагань з боксу написано, що боксер, який отримав нокаут, не допускається до змагань протягом року з дня отримання нокауту; боксер, котрий переніс 2 нокаути - протягом 2 років підряд, а 3 нокаути в період занять боксом, - до змагань не допускається зовсім.

Профілактика черепно-мозкових травм будується на науково-обгрунтованій системі тренувального процесу, строгому дотриманні правил змагань та дисципліни учасників, доброму гігієнічному та матеріально-технічному забезпеченні місць тренувань і змагань. Слід заборонити тренування боксерам (спаринги), хокеїстам, мотоциклістам, стрибунам на лижах з трампліна, гірськолижникам без захисних шоломів, а також форсовану «сгонку ваги» боксерам, борцям, штангістам. При нокаутах боксери обов'язково підлягають госпіталізації для клінічного обстеження і лікування. Не слід допускати спортсменів, що перенесли черепно-мозкову травму, до тренувань і змагань раніше вказаного часу. Спортсмени цієї групи підлягають диспансерному обстеженню не рідше ніж 3 рази на рік.

Автор Голуб Олег.